Зареєструватись    Увійти
Авторизація
» » Кровотечі при ерозивних ураженнях стравоходу, шлунка та дванадцятипалої кишки

Кровотечі при ерозивних ураженнях стравоходу, шлунка та дванадцятипалої кишки

Категорія: Невідкладна хірургічна допомога населенню
Кровотечі при ерозивних ураженнях
Хоча клінічні спостереження і дані літератури свідчать про те, що виразкові кровотечі є не тільки найчастішими, але й найбільш небезпечними, це не означає, що хворий, у якого знято діагноз виразкової хвороби, вимагає меншої уваги. Б.А. Петров і Е.І. Гальперін (1971) на підставі аналізу історій хвороби померлих від шлунково-кишкових кровотеч за 10 років в НДІ швидкої допомоги ім. Н.В. Скліфосовського дійшли висновку, що кровотечі не виразкової етіології протікають більш важко і летальність при них в 2 рази вища, ніж при виразкових кровотечах. Справа в тому, що кровотечі не виразкової етіології нерідко є наслідком загальних важких захворювань організму (захворювання серцево-судинної системи, лейкози, опікова хвороба, поєднані травми, отруєння і т. д.) Розвиток цих кровотеч може бути пов'язаний із застосуванням деяких видів лікарських речовин (кортикостероїди, саліцилати, антикоагулянти і т. п.).
Часто причиною кровотечі стають ерозивні ураження слизової оболонки верхніх відділів травного каналу.
Всі гострі виразки ділять на такі групи:
1) опікові; 2) нейрогенні; 3) істинно стресорні; 4) стероїдні. До останньої групи можна віднести і гострі виразки, що утворилися внаслідок ульцерогенної дії інших лікарських препаратів. Причиною виникнення гострої виразки може бути інфекційний процес (А.К. Агєєв, 1984).
Відрізнити гостру виразку від ерозії на підставі макроскопічних даних дуже важко. Лише мікроскопічне дослідження дозволяє встановити точний діагноз. При ерозії процес не виходить за межі слизової оболонки, в той час як виразка може захоплювати підлягаючі шари органу, часто викликаючи гостру кровотечу і перфорацію.
Патогенез гострих виразок до теперішнього часу остаточно не вивчений. Існуючі теорії (судинна, гуморальна, пептична тощо) не можуть повною мірою пояснити механізм їх утворення.
Ерозії дистального відділу стравоходу, шлунка та дванадцятипалої кишки були єдиною або основною причиною кровотечі у 19,7% хворих.
Локалізація кровоточивих ерозій може бути різною. Частіше за інших (у 26,5% випадків) ми спостерігали дифузне ураження шлунка. У 7,8% хворих ерозії локалізувалися в нижній третині стравоходу, у 6,9% - в стравохідній кардіальній зоні, у 17,6% - в кардії шлунка, у 4,9% - в тілі шлунка, у 21,6% - в вихідному відділі шлунка, у 7,8% - в пілоробульбарній зоні і дванадцятипалій кишці, у 6,9% - в тілі, кардії шлунка і дванадцятипалої кишці.
Заслуговує на увагу той факт, що ерозивні геморагічні гастрити, дуоденіт і езофагіт розвивалися частіше (у 68,6% хворих) на тлі більш-менш тривалого шлункового анамнезу.
Клінічна картина ерозивної кровотечі не має будь-яких характерних особливостей і нагадує клініку гострих шлунково-кишкових кровотеч іншої етіології. Ця обставина є однією з головних причин досить частих діагностичних помилок при використанні звичайних методів дослідження без термінової ендоскопії.
Рентгенологічна та лабораторна діагностика кровоточивих ерозій малоефективна. Однак за допомогою рентгенологічного дослідження можна відкинути діагноз виразкової хвороби, пухлини або варикозного розширення вен стравоходу, які є частими причинами кровотечі в травний канал. Єдиним достовірним методом діагностики ерозивної кровотечі є ендоскопічне дослідження на висоті кровотечі або в ранні терміни після зупинки кровотечі. Однак і в цьому випадку не виключена можливість діагностичної помилки (В.П. Хохоля, 1986).
У 176 хворих ерозивні кровотечі поєднувалися з кровотечами з інших джерел. Кровоточиві ерозії шлунка виявлені при кровотечі з виразки дванадцятипалої кишки у 110 хворих, з виразки шлунка - у 30 хворих. Синдром Маллорі-Вейсса виявлений у 16 хворих, варикозне розширення вен стравоходу - також у 16, рак шлунка - у 4. При цьому в 92 (52,3%) випадках поєднаних кровотеч визначена крововтрата II (у 39 хворих) і III (у 53 хворих) ступеня.
Отже, поєднані кровотечі є не тільки більш важкими для діагностики звичайними методами, але і більш тяжкими, які вимагають особливої тактики лікування.
Актуальною проблемою залишається вибір тактики лікування ерозивних кровотеч. А.І. Горбашко (1982) рекомендує при цьому враховувати не тільки етіологію, локалізацію кровотечі, але і його інтенсивність, величину крововтрати. Ерозивно кровотечу невеликої інтенсивності з крововтратою I ступеня зазвичай вдається зупинити за допомогою загальноприйнятої гемостатичної терапії, що включає переливання невеликої кількості крові. Рекомендується трансфузія лейкоцитарної маси, яка сприяє зупинці кровотечі і прискорює загоєння ерозій і гострих виразок. До недавнього часу широко використовували локальну внутрішню шлункову гіпотермію, гіпотермію за допомогою сифонної клізми водою температури 4-10 ° С.
Шановний користувач, Ви зайшли як незареєстрований відвідувач. Ми пропонуємо Вам пройти реєстрацію для просмотра усієї інформаціі ПОРТАЛА!
Коментувати новину
Ваше Ім'я:
Ваш E-Mail:
Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылкиВставка защищенной ссылки Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Ввести код: