Зареєструватись    Увійти
Авторизація
» » Лабораторні та інструментальні методи дослідження хворих з гострими шлунково-кишковими кровотечами

Лабораторні та інструментальні методи дослідження хворих з гострими шлунково-кишковими кровотечами

Категорія: Невідкладна хірургічна допомога населенню
методи дослідження хворих
При надходженні хворого з гострими шлунково-кишковими кровотечами в хірургічний стаціонар перш за все необхідно визначити обсяг крововтрати. Групу крові і резус-належність визначають на пропускник. Крім того, відразу після надходження або ж в 1-у добу виконують: 1) клінічний аналіз крові з визначенням вмісту тромбоцитів; 2) клінічний аналіз сечі; 3) коагулограмму; 4) біохімічні дослідження сироватки крові (вміст загального білка і його фракцій, глюкози, білірубіну, амілази і сечовини); 5) дослідження вмісту калію і натрію в крові, КОС; 6) ЕКГ.
Найбільш доступними лабораторними дослідженнями, на підставі яких встановлюють ступінь крововтрати, є визначення кількості еритроцитів, гемоглобіну, гематокриту, питомої ваги і в'язкості крові хворого. Бажано при цьому по можливості враховувати терміни настання, течії і завершення гідремічної реакції (з'являється через 1-1,5 год. від початку кровотечі; обсяг плазми крові після припинення кровотечі відновлюється до результату 1-2-х діб). При повторному визначенні ДЦК, крім того, слід враховувати обсяг вже проведеної інфузійно-трансфузійної терапії, початок і час закінчення повторних кровотеч.
Визначення ступеню крововтрати по відносній щільності крові полягає у наступному. Величину крововтрати розраховують непрямим методом з використанням показників відносної щільності крові, гемоглобіну і гематокриту.
Суть методу - порівняння відносної щільності плаваючої краплі крові і серії стандартних розчинів мідного купоросу з відносною щільністю від 1,030 до 1,060, які готують заздалегідь з вихідного розчину з відносною щільністю 1,1 (159 г хімічно чистої міді сульфату на 1 л дистильованої води). Для отримання робочих розчинів з відносною щільністю 1,030, 1,031, 1,032 і т. д. доводять дистильованою водою до 100 мл відповідно 29, 30, 31 мл і т. д. основного розчину. Краплю гепарінізованої крові обережно опускають з висоти 2 см від поверхні розчину; якщо вона спливає, наступну краплю опускають в сусідній розчин з меншою відносною щільністю (якщо тоне - з більшою); якщо крапля плаває в середині розчину протягом 4 - 6 с., то її відносна щільність відповідає відносній щільності даного розчину.
Визначення ДЦК по гематокриту і в'язкості крові. М.І. Боровський і В.С. Жукова (1968, 1969) довели, що найближче відповідають істинній крововтраті зміни показників гематокриту і в'язкості крові. Розрахунок проводиться за відповідними формулами:
ДЦК У чоловіків = 1000 Vj +0,6 Ht 0 -6700;
ДЦК у жінок-1000 V 0 +0,6 Ht-6060,
де V - в'язкість крові обстежуваного; Ht 0 - гематокрит обстежуваного.
Існують методи визначення ДЦК (точніші) за допомогою барвників червоного, синього Еванса Т = 1824, декстрину, радіоактивних хрому і фосфору, міченого альбуміну та ін.
Ендоскопія в даний час є найбільш ефективним і достовірним методом діагностики, що дозволяє в 93-95% випадків встановити причину шлунково-кишкової кровотечі.
Перед дослідженням хворому підшкірно вводять 1 мл 1% розчину промедолу, а також 1 мл 0,1% розчину атропіну сульфату, а за 2-3 хв. до його початку корінь язика, зів і глотку зрошують 1-2% розчином дикаїну (1 - 1,5 мл). Літнім і різко ослабленим хворим вводять кордіамін, кофеїн-бензоат натрію або інші стимулюючі речовини. Ендоскопічне дослідження можна виконати навіть у вкрай важких хворих при триваючій кровотечі, в стані колапсу. У таких випадках дослідження проводять в палаті або в операційній під прикриттям масивного переливання крові та інших необхідних реанімаційних заходів.
У деяких випадках, особливо коли дослідження виконують у палаті тяжкохворого, ендоскоп вводять в положенні хворого на спині з трохи закинутою головою. Після проведення дистального кінця ендоскопа через перше фізіологічне звуження стравоходу (приблизно на відстані 20 см від різців) між зубами вставляють спеціальний пластмасовий розширювач, який попередньо надягають на гнучку частину ендоскопа. Потім інструмент просувають далі по стравоходу в шлунок. Порожнина шлунка повинна бути розширена вводиться за відповідним каналом ендоскопа повітрям. При цьому стінки органу розтягуються, стають доступними для огляду. Детальне дослідження починають зі стінок і просвіту дванадцятипалої кишки. Потім, у міру повільного вилучення ендоскопа, ретельно вивчають всі відділи шлунка і, нарешті, стінки всіх відділів стравоходу. При необхідності роблять прицільну біопсію за допомогою гнучких біопсійних щипців. Біопсію виконують звичайно в 3-4 дільницях.
Якщо огляд стінок шлунка і дванадцятипалої кишки утруднений через наявність у їх просвіті крові або іншого вмісту, то можна промити шлунок холодною водою через біопсійний канал фіброскопу. Слід прицільно промити і місце кровотечі. Ця процедура певною мірою є лікувальною, враховуючи гемостатичну дію місцевої гіпотермії. Найчастіше наявність в шлунку порівняно невеликої кількості крові зі згустками не заважає ретельному огляду його стінок. Проте в окремих випадках доводиться припиняти дослідження, витягувати ендоскоп і промивати шлунок, після чого знову продовжувати ендоскопію. Промивати шлунок слід також у випадках профузної кровотечі, якщо рясна кривава блювота часто повторюється і в шлунку може міститися велика кількість крові.
Основна мета ендоскопії - виявити джерело і визначити, чи продовжується кровотеча і яка його інтенсивність, щоб вирішити питання про вибір лікувальної тактики.
Ми виділяємо дослідження екстрені, виконувані в перші 6 год. після надходження в стаціонар (нерідко таких хворих з санпропускника доставляють безпосередньо в ендоскопічне відділення), відстрочені - в перші 3 доби і планові - через 3 доби.
Протягом 1-х діб вироблено 44% ендоскопій, в наступні 2 доби - 25%, пізніше - 31%. Таким чином, невідкладна ендоскопія при шлунково-кишкових кровотечах в перші 3 доби нами виконана у 69% хворих. Останнім часом екстрену і ранню ендоскопію виробляють практично всім хворим з кровотечами з верхніх відділів травного каналу.
Рентгенологічне дослідження залишається одним із провідних методів діагностики джерел шлунково-кишкової кровотечі. Рекомендується раннє дослідження через 2-3 діб після виведення хворого з колапсу, припинення блювоти, стабілізації гемодинамічних показників. Дослідження необхідно проводити в присутності хірурга, який стежить за загальним станом хворого, показниками АТ і пульсу. Використовують спеціальну і щадну методики (М.М. Сальман, 1963; М.К. Щербатенко, 1967).
Починати дослідження рекомендується з оглядової рентгеноскопії грудної клітини та черевної порожнини в горизонтальному положенні хворого. Спроби провести дослідження у вертикальному положенні часто викликають непритомний стан. Рідка барієва суспензія дається невеликими ковтками, пальпація живота повинна бути дуже обережною. Достовірність рентгенологічного дослідження при шлунково-кишкових кровотечах коливається в межах 60-75%.
Шановний користувач, Ви зайшли як незареєстрований відвідувач. Ми пропонуємо Вам пройти реєстрацію для просмотра усієї інформаціі ПОРТАЛА!
Коментувати новину
Ваше Ім'я:
Ваш E-Mail:
Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылкиВставка защищенной ссылки Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Ввести код: