Зареєструватись    Увійти
Авторизація
» » Методи боротьби з післяопераційними ускладненнями хворих на захворювання черевної порожнини

Методи боротьби з післяопераційними ускладненнями хворих на захворювання черевної порожнини

Категорія: Невідкладна хірургічна допомога населенню
захворювання черевної порожнини
У хірургічній практиці відомо багато випадків летальних результатів в результаті недозволеного післяопераційного парезу кишечника та прогресування функціональної непрохідності кишечника. Подібні ускладнення зустрічаються при будь-яких, навіть планових, оперативних втручаннях, не кажучи вже про операції з приводу механічної непрохідності кишечника і перитоніту, що супроводжуються порушеннями моторики кишечника.
Усунення механічної непрохідності ще не означає ліквідації непрохідності взагалі, так як може залишатися або виникнути та чи інша ступінь функціональної непрохідності. Тому одним з основних завдань, що стоять перед хірургом, є попередження або швидке вирішення післяопераційного парезу травного каналу, тобто профілактика функціональної непрохідності кишечника.
Основа благополучного вирішення порушеної моторики закладається під час оперативного втручання. Давно встановлено залежність між характером і кількістю застійного кишкового вмісту і ступенем моторних порушень кишечника. У зв'язку з цим успішна боротьба з післяопераційним парезом передбачає насамперед видалення токсичної рідини і газу з кишечника безпосередньо під час операції.
Запропоновано багато способів евакуації кишкового вмісту, однак практично жоден з них не відповідає необхідним вимогам, які включають: максимально повне звільнення кишечника від рідини і газу, попередження інфікування черевної порожнини, можливість безперешкодного видалення вмісту в післяопераційний період, мінімальна травматичність маніпуляції.
Мабуть, найпоширенішим способом було видалення вмісту шляхом пункції кишкової стінки і відсмоктування з наступним ушиванням отворів. Метод простий, однак він не дозволяє видалити хоча б більшу частину рідини. Накопичення її продовжується, а небезпека інфікування черевної порожнини дуже велика.
Більш повно вдається евакуювати вміст через ентеротомний отвір, використовуючи електровідсмоктувач, або безпосередньо через кінці пересіченої кишки при її резекції. До зазначених недоліків в таких випадках приєднується велика травматичність.
Метод «видоювання» - переміщення вмісту в нижче лежачі петлі - майже не застосовується, так як досить повно спорожнити кишечник при цьому не вдається, а травма наноситься значна. Прогресуючі метеоризм і накопичення рідини можуть привести до ентеротомного отвору. За даними літератури (М. І. Коломийченко, 1974), летальність хворих з гострою непрохідністю кишечника, що ускладнилася розкриттям просвіту травного каналу, в 3 рази вища за ту, яка спостерігається у разі інтактної кишки.
У 30-ті роки був розроблений метод (С. С. Юдін, 1955) підвісної ентеростомії з введенням в просвіт кишки короткої трубки для створення відтоку, що отримав широке застосування. Проте в даний час до нього вдаються рідко. Це пояснюється тим, що таким шляхом не вдається досягти повного звільнення кишкових петель. У кращому випадку спорожняються найближчі петлі. Останнім часом створені більш безпечні способи декомпресії кишечника за допомогою назоеюнальних зондів.
Враховуючи, що основний недолік підвісної ентеростоміі полягає в неповному спорожненні кишечника, було запропоновано вводити в просвіт кишки не коротку, а досить довгу трубку (1,5-2 м) з безліччю бічних отворів (І. Д. Житнюк, 1965; Ю. М . Дедерер, 1974; Н. С. Андросов, 1973, і ін.)
Однак якщо питання про доцільність дренування кишечника на великому протязі вирішено позитивно, то переваги того чи іншого способу дренування остаточно ще не встановлені. Наприклад, Ю. М. Дедерер (1971) є прихильником введення кишкового зонда через гастростому, І. Д. Житнюк (1965) використовує ретроградну інкубацію кишечника через ілеостому, інші автори рекомендують застосовувати трансназально декомпресію, не заперечуючи в ряді випадків позитивного ефекту від введення зонда через сліпу кишку.
В будь-якому випадку, у кожній клінічній ситуації лікар обирає один із вказаних вище методів. І основне його завдання – не помилитись і досягти найкращого результату.
Шановний користувач, Ви зайшли як незареєстрований відвідувач. Ми пропонуємо Вам пройти реєстрацію для просмотра усієї інформаціі ПОРТАЛА!
Коментувати новину
Ваше Ім'я:
Ваш E-Mail:
Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылкиВставка защищенной ссылки Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Ввести код: